Інтерв'ю з дружиною льотчика Героя України Владислава Левчука!

Героя України Владислава Левчука!

Editor2

Nisan 13, 2023 - 14:00 Updated: Nisan 18, 2023 - 08:53

Інтерв'ю з дружиною льотчика Героя України Владислава Левчука!

ЮСУФ ІНАН - ІНТЕРВ'Ю

Інтерв'ю з дружиною льотчика Героя України Владислава Левчука!

Дякуємо, що прийняли наш запит на співбесіду.

ЮСУФ ІНАН: Надайте інформацію про себе.

Настя Левчук: Мене звати Анастасія Левчук, мені лише 24, і я - вдова...

ЮСУФ ІНАН: Розкажіть про свого чоловіка Владислава Левчука.

Настя Левчук: Мій чоловік, Владислав Левчук, льотчик-штурман вертолітної частини. На момент, коли почалась ця клята війна, він щойно встиг закінчити університет і лише місяць прослужити в частині, але, не задумуючись, пішов воювати, захищати свою сім’ю, свою країну, бо ці нелюди роблять страшні речі на нашій землі. За цей недовгий час він 7 разів був в ротації, здійснив незліченну кількість бойових вильотів.

ЮСУФ ІНАН: Коли помер ваш чоловік?

Настя Левчук: Один із таких вильотів став для нього останнім. 11 грудня, коли його серце перестало битись, повномасштабна російсько-українська війна для мене закінчилась, почалась інша - моя внутрішня війна, із самою собою, щоденна війна з небажанням жити без нього, кудись рухатись, щось робити.

ЮСУФ ІНАН: Як ви сприйняли звістку про смерть вашого чоловіка?

Настя Левчук: Мало що пам’ятаю з того страшного дня, все, як в тумані. Мені зателефонував колега мого чоловіка і сказав найстрашніші слова в моєму житті. В той момент в мені назавжди померла половина моєї душі.

ЮСУФ ІНАН: Що ви відчували в той момент?

Настя Левчук: Я відчувала спустошеність і страшний холод. Здавалось, що наступної секунди світ зупиниться, бо він просто не може існувати без мого Владіка.

ЮСУФ ІНАН: Як ви познайомилися зі своїм чоловіком?

Настя Левчук: Усе моє свідоме життя пов‘язане з моїм чоловіком. Це перше і єдине кохання. Ми були разом 6 років, познайомились, коли я тільки вступила до університету. Він навчався в іншому місті. Це була історія кохання, про яку пишуть в книжках. Зустрічі були не настільки частими, як хотілось би, але такими бажаними, палкими.

ЮСУФ ІНАН: Коли ви одружились?

Настя Левчук: За кілька місяців до початку війни Влад зробив мені пропозицію, ми були надзвичайно щасливі, планували весілля, але 24 лютого росія напала на Україну. Він був в відрядженнях з першого дня, я сходила з розуму від хвилювання за нього. Бувало таке, що навіть не знала, в якому куточку України він зараз, тому що по телефону не можна було таке обговорювати, це його безпека. Думки про весілля на деякий час відійшли на другий план, а потім ми зважились, війна показала нам усім, що потрібно жити, любити сьогодні, як востаннє. 22 липня був найщасливіший день мого життя. Це було маленьке святкування в колі найближчих, але таке тепле. Ми раділи, бо нарешті стали чоловіком і дружиною.

ЮСУФ ІНАН: Чи створили ви петицію про присвоєння звання Героя України вашому чоловіку?

Настя Левчук: Петицію я ще не створювала. Спілкуюсь з жінками в такій же ситуації, як я. На жаль, в Україні це довга і складна процедура, зібрання необхідної кількості голосів ще не гарантує присвоєння звання Героя України. Але я зроблю все можливе, щоб про мого чоловіка ніхто ніколи не забув. Це моя місія в житті - берегти пам‘ять про нього.

ЮСУФ ІНАН: Де похований ваш чоловік?

Настя Левчук: Поховали ми Влада в його рідному селі поруч із його батьком. Могила знаходиться у 100 кілометрах від мого міста, але я буваю там часто, при кожній можливості.

ЮСУФ ІНАН: Що ви думаєте як дружина Героя-льотчика?

Настя Левчук: Ми були такі щасливі, в нас було стільки мрій, планів, ця війна зруйнувала моє життя, забрала найцінніше, і уже ніколи нічого не буде, як раніше. Я стараюсь продовжувати жити, але це якось механічно, без смаку, без ентузіазму.

ЮСУФ ІНАН: Який у нього був ранг?

Настя Левчук: Влад був офіцером, за свою недовгу кар‘єру встиг отримати звання старшого лейтенанта та орден Данила Галицького. Нещодавно мені вручили його звання - капітана (посмертно). І найбільше мене лякає оця приставка в дужках. Не так усе це мало б бути...

ЮСУФ ІНАН: Ви нещодавно одружилися, ви чекали дитину?

Настя Левчук: Це ще одна дуже болюча тема для мене. Я б хотіла мати якусь частинку його, але ми просто не встигли... За декілька днів до трагедії спілкувались по телефону про майбутнє, про дітей, і Влад сказав: «Настюля, пройде зима, і будемо планувати дитинку». А тепер зима пройшла, а я лишилася сама... Я часто уявляю, яким би він був татом, але цьому уже ніколи не судилось здійснитись.

ЮСУФ ІНАН: Яким був Владислав Левчук?

Настя Левчук: Влад народився 7 січня 1999 року. В Україні в цей день відзначають одне з найбільших релігійних свят. Чомусь Господь привів його на світ в цей особливий день, і ця людина насправді була дуже особливою. Справедливий, чесний, порядний, відважний, відповідальний, люблячий, турботливий, ніжний, але з дуже міцним стержнем... найдостойніший чоловік з усіх, кого я знаю.

ФОТО: Владиславу Левчуку виповнилося всього 23 роки.

ЮСУФ ІНАН: Чи спілкуєтесь ви з друзями чоловіка?

Настя Левчук: Так, нас оточували дуже щирі і чуйні люди. Зараз усі надзвичайно мене підтримують, і я це безмежно ціную.

ЮСУФ ІНАН: Ваш чоловік був військовим. Він передбачив, що росія нападе на Україну?

Настя Левчук: Знаю, що їх як військових готували до такого розвитку подій, але всеодно до останнього не вірилось, сподівались, що до цього не дійде.

Пам‘ятаю, як 24 лютого о 4 ранку чоловік подзвонив і сказав, що їх викликають на роботу, я ще не знала, що вже почались обстріли багатьох міст України, і була впевнена, що це навчальна тривога, і все минеться.

ЮСУФ ІНАН: Чи давав він вам якісь настанови?

Настя Левчук: Це страшно уявити, але в свої 23 роки він вів зі мною розмови про те, що його може не стати, давав настанови, як жити без нього. Влад свідомо розумів, яка в нього професія, і як він щодня ризикує життям. Одним із таких послань став останній букет від мого чоловіка, який кур’єр приніс мені в день його загибелі, коли Влад уже був в своєму останньому польоті....

Я більше не мала можливості подякувати йому. Думки про те, що він передчував щось і хотів зробити приємно «своїй Настюлі», поки ще є можливість, роздирають мені душу.

В букеті була записка: «Посміхайся частіше - ти така красива».

Тепер я тільки й живу думками про те, якою б він хотів мене бачити. І він бачить, я впевнена, він завжди поруч зі мною. Зараз приходить у снах і каже, що в нас ще ціла вічність попереду разом.

І я вірю, бо по-іншому ніяк...